— Якось не було проблем з ним, золота дитина. Ніколи не викликали до школи, ніколи не було скарг з навчання в академії. 

Що стане прикордонником вирішив сам, у 10-му класі. Була така історія, яка стала роковою в його житті. Поїхали на весілля родичів до тепер вже ворожої росії. Всі документи наче на руках, все є. Зайшов прикордонник в автобус, каже, проїзний на дитину. А ми і не знала, що його треба, ніхто не сказав. Все, ви їдете, дитина лишається. Я і так просила, і сяк, та прикордонник був непохитний. 

Дитину саму ж не лишу, ніч, всюди ліс. Нас вивели за територію. Дочекалися автобуса і повернулися додому.  

Тому коли закінчив школу, ми вже знали куди йдемо, були готові, все відбувалося спокійно. 

У 2011 році закінчив Національну академію Державної прикордонної служби ім. Б. Хмельницького і відразу відбув за призначенням до Бєлгород-Дністровського.

Увесь січень-лютий 2022-го показували тривожні новини. Ми дуже хвилювалися, бо наш Саша тоді був на Чонгарі. Незадовго до 24 лютого отримав переведення до Скадовська, вже навіть речі перевіз. І хто знає, може могло б все бути інакше… 

Не вірилося, що буде війна. Це щось таке страшне, тому і не вірилося. А воно все сталося і все прийшло.
В перший день не знали куди себе діти. З Криму теж посунили. Новини передають про втрати на кордоні. Син не дзвонить. Зв’язок тримали через племінника. У наступні дні вже сам телефонував щовечора, а 18 не набрав. Діти вже все знали та не знали тільки як нам сказати.

Чоловік з того горя пішов до військкомату, каже, забирайте. Вони перевірили документи, а там наш Саша, і відправила додому.

По лінії наших мам у сім’ї були військові, нашого дідуся ми знали лише по фото, але його форма і медалі були завжди на виду. В дечому брат схожий на нього, такий само високий, ставний. 

Саме у Білгород-Дністровську, а потім Очакові були найкращі його роки — там зустрів справжніх друзів, мав хороші відносини з начальниками і взяв від них хороший професійний досвід, який потім застосував у 2017 році у зоні бойових дій на Донеччині.