НАЙМЕНШОГО ВНУКА ВІН УЖЕ НЕ ПОБАЧИВ

ПІМЕНОВ  Сергій Валентинович
(11.01.1974 — 27.09.2022) 

Уманець Сергій Піменов пішов до ТЦК одразу ж 24 лютого 2022 року, та тоді його не взяли до війська. Однак згодом  таки покликали. Відтоді Сергієві залишалось жити лише кілька місяців. Тепер пам’ять про нього й усі найрадісніші спогади бережуть мама, доньки і п’ятеро онуків.  

Дитинство і юність

Сергій Піменов став уманцем ще немовлям: через три з половиною місяця після його народження батьки переїхали з Вінниці до Умані. 

— Сергій вчився у четвертій школі. До п’ятого класу був відмінником. Любив різні шкільні предмети й міг за кілька хвилин перерви виконати всі домашні завдання, щоб потім вдома не морочитися з «домашкою». Займався дзюдо і карате — був спортивним, любив велосипед і плавання. Після школи вступив до торгово-економічного коледжу, але, провчившись лише рік, вирішив покинути, — розповідає про дитячі роки Сергія Піменова мама Олена Григорівна.


А з юності й упродовж життя Сергія оточували жінки і дівчата — був тричі одружений і має трьох доньок.

— Сергій вперше закохався в школі й одружився ще в одинадцятому класі. На жаль, прожили разом менше трьох років, тоді на світ з’явилась його старша доня Наталія. Свою другу обраницю зустрів, коли їздив на сімейну дачу в Бабанку. Після одруження удочерив Аллу — доньку своєї другої дружини, а згодом народилася й спільна дитина Влада. На жаль, цей шлюб також не був довгим. Втретє Сергій закохався вже після смерті батька — тоді він познайомився з Тетяною, про яку казав, що саме її кохав найбільше. Проте разом були лише п’ять років, Тетяну забрала невиліковна хвороба. Більше не одружувався, — коротко розповідає історії синового кохання Олена Григорівна. 

Сергій мав гарні стосунки з доньками — разом проводили час у «Софіївці», їздили відпочивати на ставок у Городецьке. Наталія, Алла та Влада здобули освіту й отримали навіть по кілька дипломів, мають свої сім’ї та дітей — порадували тата п’ятьма онуками. На жаль, найменший народився вже після загибелі дідуся. 

Золоті руки

Сергій Піменов не отримав вищої освіти, не заснував власної фірми, але мав золоті руки й любив те, чим займався.

— Після школи Сергій 11 років працював у судмедекспертизі. Мій чоловік, лікар вищої категорії, був там керівником, а син — технічним працівником. Але це були дев’яності, в державних установах — невеликі заробітні плати, і ті часто затримувались. Тому Сергій вирішив піти на будівництво, — розповідає Олена Григорівна. І додає, що син мав золоті руки і з дитинства любив майструвати, ремонтувати електротехніку. Та й дорослим залюбки працював руками й досконало вивчав свою справу.

— На будівництві Сергій навчився робити все пов’язане з електрикою, встановленням і ремонтом сантехніки. А потім хлопці організували бригаду з п’яти чоловіків і будували з нуля — від фундаменту й стін до внутрішніх робіт. У колективі Сергій сам виконував усі роботи з електрикою чи сантехнікою. Сина дуже поважали керівники на будівництвах, йому вірили люди, бо він ніколи не брав чужого і працював добросовісно, — говорить Олена Піменова. — Вдома теж повністю зробив ремонт у ванній — обклав плиткою, в туалеті змінив сантехніку та труби. Він умів полагодити будь-який магнітофон, до телевізора міг подивитися, паяти вмів. Вдався цим у свого батька, який, попри лікарську професію, вдома все робив сам. 

Війна

У перший день повномасштабного вторгнення росії Сергій Піменов пішов до ТЦК, щоб стати на захист своєї країни. 

— Але Сергія не брали й він бігав туди чи не щодня. Тоді було багато добровольців, які служили в армії чи були в АТО, — пригадує Олена Григорівна. 

Сергій Піменов мав будинок у селі Краснопілка неподалік Умані. Там ремонтував і добудовував дім, працював на городі. Планував доробити ванну кімнату, провів у хату воду (до речі, встановлений Сергієм мотор для подачі води «добрі» люди вкрали після його загибелі), мріяв влаштувати басейн, де б бавились внуки. Саме цим він займався наприкінці весни та на початку літа 2022 року.

— А на початку липня його знайшли в селі й запитали: «Ти ще не передумав?» Він відповів ствердно і наступного дня пішов до війська, — пригадує мама.

Досвід роботи в судмедекспертизі знадобився під час війни — Сергій став старшим бойовим медиком. 

— Він потрапив до медиків, бо вмів зашити рану, робити уколи, ставити крапельниці, навіть виконати розтин, адже мав 11 років досвіду роботи в судмедекспертизі, — пояснює Олена Григорівна.

Сергій Піменов приховував від мами, що перебуває на передовій. Просив доньку, щоб не розповідала бабусі, — оберігав від переживань. Однак за кожної можливості писав і телефонував рідним жінкам, щоб заспокоїти, підбадьорити й постійно запевняв, що в нього все добре.

— Сергій говорив, що спочатку вони охороняли склади. Інколи присилав фотографії, коли був на відпочинку. А потім вже не зізнавався, де перебуває й що робить. Лише запевняв, що в них усе добре, — розповідає мама Сергія Піменова. — Про те, що син був на передовій, я дізналась, коли він загинув. Сергій просив старшу доньку Наташу, щоб мене не засмучувала, і вона нічого не казала. Ми зв’язувались щодня. Але коли чотири дні поспіль не було від дзвінка, то відчула, що сталося щось погане. А коли прийшли з військкомату, зразу зрозуміла... 

Сергій перебував у морзі в Дніпрі, а нам дали знати про його загибель аж через 10 днів. Його накрив артилерійський обстріл: сам весь обгорілий, всі речі згоріли, і документи в тому числі. Його впізнали лише за ремінцем годинника, який узяв із дому з вірою, що той буде його талісманом…






Вікторія Коваль
– для проекту «Пливе кача. Умань» 

Піменов Сергій Валентинович  —
старший бойовий медик роти охорони, учасник російсько-української війни.

Загинув 27 вересня 2022 року під час ворожого обстрілу в районі Майорська на Донеччині.

Посмертна нагорода — 
орден «За мужність» ІІІ ступеня.