«Я свою дружину з бази взяв»

«На міжрайбазі в Умані я працювала з рідною сестрою Сергія, а він ще служив в армії. Якось у п’ятницю Серьожа прийшов до сестри, і ми з ним познайомилися, поспілкувалися. Коли попрощалися, я вийшла на зупинку, а він мене там чекає. І відразу запросив на побачення: «Я подумав, якщо в суботу-неділю не побачу тебе, то буду сумувати». Є люди роками зустрічаються, а в нас вийшло стрімко, хоча ми були геть молоді: мені лише 18, він щойно з армії повернувся, йому 20. Одружилися швидко – так сильно закохалися: він летить до мене, а я не можу дочекатися, коли його побачу. 

Тож коли в компанії друзів заходила мова про те, як хто з ким познайомився, мій Серьожа завжди казав: «А я свою жінку з бази взяв!»

Справжній романтик

Він у мене романтик. Якось на мій день народження запросив моїх улюблених друзів, замовив ресторан. А мені сказав, що просто пообідаємо вдвох. Заходимо, і мене вітають найближчі друзі! Незабутній подарунок.

Він любив створювати для нас із дітьми комфорт, йому це подобалося. А я не боялася з ним будь-куди їхати - з  ним я не думала про проблеми.

Пам’ятаю, як відкладали гроші на нашу першу машину, нам було по 23. Ми якраз збиралися на море, але чоловік сказав, що має термінову роботу, попросив, щоб ми їхали з донькою, а він приєднається трошки пізніше. Ми відпочиваємо, ось з’являється він. Я така: «О, ти вже приїхав!», а він: «Ходімо, я тобі щось покажу». І показує автомобіль, на якому приїхав. Я була щаслива, бо він зробив такий сюрприз.

Щастя мати сім’ю

Він дуже-дуже любив своїх доньок. Коли дізнався, що у нас буде перша дитина, дуже відповідально до цього поставився. Чекав її, як і на другу дитину теж. Пам’ятаю, коли народилася перша донька, він приїхав до пологового, бо вдома незатишно самому: «Ляжу отут під сосною і буду чекати». І справді примостився там і ждав, поки я йому донечку з вікна покажу.

Коли дівчатка ходили в школу, завжди цікавився їхніми успіхами,  казав, що вони вчаться не для нас, а для себе. Говорив їм, що оцінки – не головне, головне, щоб уміли грамотно донести свою думку, розумно спілкуватися з людьми.

Для нас із чоловіком було важливо, щоб наші діти мали все необхідне. Мова не про багато одягу, взуття, іграшок, а щоб вони пізнавали світ, їздили відпочивати. Була така можливість чи ні, але хоча б на річку, на море. Завжди ми знаходили кошти на смаколики, на дитячі розваги, бо дітям не важливі гроші, вони насправді й не знають, що це таке. Дитина хоче на гойдалку, чи поїсти морозиво, чи самокат.

Для нього сім’я була дуже важливою: він боявся, щоб ніхто не нашкодив нашому життю. Для нас він був як міцний стовп, на який ми могли впевнено спиратися, а він радів цьому. І коли дехто любив підколоти: «Що це вони тобі на голову вилізли?», то Серьожа відповідав: «Це ж щастя! Я чоловік і я тримаю всю свою родину»».

Ризикував життям, аби комусь допомогти

Мій чоловік був надзвичайно доброю людиною. Нікому не міг сказати «ні» – завжди мчав на допомогу.

Це було давно: ми в черговий раз відпочивали на морі. До нас підбігли знайомі, просили допомогти їхній дитині, яку на надувному матраці віднесло хвилями далеко в море. І чомусь поруч не виявилося рятувальників. А Сергій вправно плавав, і не задумуючись кинувся рятувати дитину, повернув хлопчика цілим і неушкодженим. 

Був ще схожий випадок. Ми відпочивали на річці, підбігли до нас жінки. Чомусь так вийшло, що батько в човні заснув, а з ним було двоє хлопчиків п’ятирічних. Їх віднесло течією, налякані діти пробували гребти, та нічого не виходило. В нас була байдарка, на якій мій чоловік із зятем підпливли до них, зачепили тросом, по черзі один тягнув, інший веслував. І їм вдалося витягнути того човна, хоча течія там була точно не для відпочинку. Тож інколи, щоб комусь допомогти, Сергій навіть ризикував життям.

Миттєві рішення

Ми поїхали у 2021 році до Великобританії, і саме там нас застала війна. Зателефонувала донька, повідомила про російське повномасштабне вторгнення. Чоловік одразу сказав, що повертається в Умань, а я залишуся тут, щоб йому було спокійніше. В цей же день звільнився з роботи, щоб швидше потрапити в Україну. Казав: «Я не зможу з’їсти шматок хліба і сидіти тут, знаючи, що на моїй рідній землі творять таке зло». Наші доньки тоді були вже заміжні, отож чоловік і зяті пішли захищати Батьківщину. За доньок Сергій хвилювався, тому заправив повний бак у машині і відправив на Польщу. Я теж згодом приєдналася до дітей, а за рік ми повернулися в Україну.

Менша донька зі своїм хлопцем ще були неодружені. Наш молодший зять був у теробороні з першого дня війни. Якраз у той день, 4 березня, коли мій чоловік їхав на війну, діти офіційно розписалися. Вони зателефонували і повідомили батьку, він був дуже щасливий.

Кеп

У нього був позивний «Кеп». До нього це слово приклеїлось років з 20 тому, ще коли ми їздили на заробітки до Португалії. Це прізвисько – Капітан – йому пасувало, бо Сергій умів навколо себе зібрати, організувати людей, пояснити до пуття, дуже добре знав історію, географію. Коли щось розповідав, усі захоплено слухали.

Вже перебуваючи на війні, Сергій телефонує і каже мені: «Вгадай з одного разу, який у мене позивний». Там побратими, хоча й не знали, що Сергія раніше так називали, самі закріпили за ним отого «Кепа».

Слово, сильніше за удар

Він був таким витриманим, врівноваженим, нікого не образить, але любив і пожартувати. Душа будь-якої компанії.

А ще часто дивився фільми про війну, про поліцейських, багато там фраз чи висловів якихось запам’ятовував. Гарно говорив, речення складав доладні. Побратими йому казали: «Кеп, краще б ти вдарив, бо оце як скажеш, то гірше за удар». 
Вітання з фронту

Коли з фронту вітав мене з днем народження, зібрав навіть побратимів, вони теж передавали свої вітання.

Мені допікали сильні головні болі, то він навіть на війні дуже за мене переживав. Коли виходив із позиції, телефонував і казав: «У мене все добре, мишка, а ти як?» Та що я, у мене все добре...

Коли виходило поговорити по відеозв’язку, говорив нам із дітьми: «Розказуйте, що ви там, як ви. У мене все добре». І усміхався. Хоча сам у госпіталі, але в нього все чудово.

Моя опора 

Коли в мене стався інсульт, я сказала йому: «Не знаю, скільки ти зможеш мене витримати, бо чоловікові потрібна здорова дружина». На що Серьожа відповів: «А пам’ятаєш, коли ми одружувалися, обіцяли одне одному бути разом і в горі, і в радості». Мені тоді було так приємно, що він намагався мене підняти, виходити. Саме завдяки йому я зараз можу бути зі своїми дітьми й онуками. 

Я вдячна йому за всі ті роки, що ми прожили разом. Між нами дійсно була любов, бо без неї не було б ні дітей, ні онуків». 

 Побратим Сергій Коліжук:

«Ми служили разом у 115-ій окремій механізованій бригаді. Сергій був старшим за нас, та міг дати фору всім. Бо був, як то кажуть, справжній козак. Якщо знав, що він правий, завжди йшов до кінця. І якщо щось десь було не так, не боявся про це сказати. Коли все ж таки помилявся, зізнавався в цьому, не кривлячи душею. А впевнившись у правоті, гнув свою лінію до кінця. Він був для нас прикладом справедливості, мужності, відваги. Ми всі рівнялися на нього. Тому коли його не стало, це дуже підкосило колектив».

Підготувала Юлія Шишканова для проєкту
«Пливе кача. Умань»