Чоловік-Ерудит: Інтелект та Творчий Вогонь

Дмитро був справжнім Інтелігентом – саме так його пізніше назвали побратими на фронті. Він здобув дві вищі освіти: першу – в Уманському педагогічному університеті ім. П. Тичини, другу – в Уманському національному університеті садівництва. Проте його знання виходили далеко за межі дипломів.

Син Назар згадує: «Батько був надзвичайно освіченою, розумною та начитаною людиною. Він, здавалося, знав відповіді на всі запитання… родичі навіть порівнювали його зі знавцем у грі "Хто хоче стати мільйонером"».

Його інтелектуальна потужність була легендарною: він множив трицифрові числа усно, чудово знав історію та політичну географію. Завдяки шикарним математичним здібностям та знанню мов (особливо англійської) Дмитро швидко знайшов своє місце у професійному житті.

Він недовго пропрацював у податковій, а потім знання англійської відчинило йому двері до хасидської громади, де тривалий час був адміністратором. Проте найдовше – 15 років (з 2007 до 2022 р.) – Дмитро присвятив роботі в офісі ТОВ «Рост», де був неперевершеним менеджером. 

Директор ТОВ «Рост» Наум Лазебнік згадує: «Дмитро був веселий, ініціативний, відповідальний, загалом – інтелігент. Він знав, що робити і як робити ефективно. Договори англійською мовою перевіряв особисто. Розпочав вивчати китайську, коли в нас пішла співпраця з Тайванем. Та після 24 лютого одразу пішов у тероборону, а звідти на фронт. Ми навіть не розуміли, навіщо він це зробив, чому так різко покинув справу, яка йому подобалася… але… патріотизм – його основа». 

Колега Наталія Єремчук додає: «Найбільша втрата з початку цієї клятої війни. Ти був душа нашого колективу, наш оптимізм, наша підтримка, наша розрада в будь-яких ситуаціях.... Неймовірне… просто унікальне почуття гумору. Твої жарти залишилися в нашій пам’яті як українські прислів’я назавжди. Дімон.... завжди на тебе так казала... ти – найкращий друг, найкращий товариш, ти – найдобріша і найсвітліша людина в житті, яку я знала, найкращий тато та чоловік. Війна забирає найкращих....але не з наших сердець. Ти завжди будеш жити з нами, в наших серцях та нашій пам'яті. Слава Україні і Героям Слава!»

Крім того, Дмитро був творчою душею: організовував літературні вечори, грав Ромео на сцені та був непрофесійним музикантом. Чудово співав, підбирав мелодії на гітарі, мав свою групу та авторські пісні. Серед них була одна, яку дружина боялася і не любила, - пісня «Я хотів піти на війну…», написана задовго до трагедії. Ці слова виявилися моторошно пророчими і викарбувані на пам’ятнику.

 Світло, Гумор і Мудрість: Ким Він Був для Нас 

Для дружини Оксани Діма був унікальною, світлою та оптимістичною людиною, без якої неможливо уявити життя. Зразок чоловіка та батька, а їхня родина – його «зайчики, пупсики». 

Дружина Оксана: «Життя після втрати Дмитра розділилося на «до» і «після». Я дуже дякую Богу, долі, що він у моєму житті був... Ми дійсно були його сім'єю». 

Дмитро навчав сина не лише математики й англійської, але й життєвої мудрості. Він завжди знаходив правильні, зважені слова для пояснень, навіть коли в дитини виникали проблеми.

Він був не просто добрим, а мудрим чоловіком, готовим підтримати завжди. Постійно звертаючи увагу на те, як дружина втомлюється на роботі, запропонував: «Тобі треба якусь свою справу відкрити», – і подарував їй в’язальну машинку, пророчо додавши: «Хочу таке, щоб тобі на все життя». Після його загибелі це хобі стало її психологічним порятунком, допомагаючи впоратися з тривогою та горем.

Для сина Назара батько був провідною особистістю, ідеалом, надзвичайно харизматичною і незвичайно розумною людиною. Назар захоплювався його широким світоглядом та енциклопедичними знаннями. «Здавалося, він знав відповіді на всі питання і постійно цікавився чимось новим». Вони разом здійснювали довгі велосипедні поїздки і грали у захоплюючі стратегічні ігри. Найважче для Назара було бачити, як батько, сам помітно хвилюючись, намагався заспокоїти родину в перші дні вторгнення: «Він завжди заспокоював, запевняв, що «все буде добре», «ми все виграємо»». Цю непохитну підтримку Назар відчуває досі: у снах батько приходить до нього, щоб сказати: «Ти впораєшся».

Дружба Дмитра з Володимиром Торчинським почалася ще з сьомого класу, була глибокою і творчою, скріплена спільною пристрастю до музики. Вони разом ходили до клубу авторської пісні, вчилися грати на гітарі і писали пісні.

Друг Володимир згадує: «Діма мав великий музичний талант від природи: дуже чисто співав і писав вірші, не маючи професійної освіти».

Саме в ті роки Діма брав активну участь у літературних вечорах, грав Ромео і мав свою музичну групу, з якою їздив по конкурсах. Найбільш емоційним став їхній дзвінок у перший день повномасштабного вторгнення: після років політичного охолодження вони одразу зателефонували одне одному, щоб щиро вибачитися. Тоді Діма сказав знакову фразу, яка сильно запам’яталася Володимиру: «Правда не може бути однобокою». Цей дзвінок став символом їхнього примирення і глибокого зв’язку. Володимир згадує пророчу пісню Діми, написану ще в 90-х, де він співав українською мовою про бажання йти на війну з мечем, тоді як вороги мали вогнепальну зброю.

Володимир прагне зберегти пам’ять про друга, працюючи над музичним проєктом спогадів, зокрема з використанням пісні Діми «Я буду там, я буду знов…».

Пророцтво та Незламна Рішучість

Дмитро передбачав початок повномасштабного вторгнення і, будучи чесною людиною та справжнім патріотом, одразу заявив, що не тікатиме і не ховатиметься.

Коли 24 лютого 2022 року війна почалася, це був шок, який спричинив різкий стрибок тиску (220/120) у завжди стриманого чоловіка, але рішення він прийняв негайно. 25 лютого, у річницю їхнього весілля з Оксаною, записався до ЗСУ.

Спочатку він чергував на місцевих блокпостах, а потім готував дружину до неминучого: 14 червня 2022 року його відправили до Черкас, а звідти – до 64-ї піхотної бригади. Він служив на небезпечних позиціях біля кордону та на Донеччині.

Навіть на фронті Дмитро виконував роль «психолога, психоаналітика і психіатра» для побратимів, які зверталися до нього по допомогу, знаючи про його мудрість та вміння «розрулити» будь-який конфлікт.

Останній Подвиг і Вічний Біль

За кілька днів до трагедії Дмитро отримав травму ноги. Проте коли надійшло бойове завдання, не побажав відсиджуватися.

Останні слова Дмитра були пророчими і сповненими рішучості: «Кацапи – не люди, вони знищать усіх (дітей, жінок, чоловіків), якщо їх не зупинити».

28 червня 2023 року життя Дмитра Сергійовича Поцелуйка трагічно обірвалося на Донецькому напрямку, коли він на позиціях отримав пряме попадання. Його життя, сповнене любові, творчості та інтелекту, обірвала російська агресія, але його світло, мудрість і сміливість назавжди залишаться в серцях. Він є прикладом для багатьох чоловіків, «зразок чоловіка».

 Родина Дмитра залишилася з гірким, але чистим спогадом: про людину, яка свій високий інтелект, музичний талант і ніжність перетворила на звитягу, віддавши найдорожче за те, щоб син, дружина, батьки, друзі і всі ми, українці, мали майбутнє. Цей біль втрати ніколи не зникне. Але він вчить їх жити далі, спираючись на непохитну силу духу Дмитра.

Дмитро Поцелуйко, позивний «Інтелігент», похований на Алеї Героїв в Умані, але його дух і світло інтелекту житимуть у його сім'ї, у його музиці, у наших спогадах, у кожному світанку, який наступає завдяки йому.

Світлана Власюк, 
доцент кафедри фінансів, банківської справи та страхування Уманського національного університету – для проєкту «Пливе кача. Умань»