ДІМ ІЗ ВИРВАНОЮ ДУШЕЮ

ШАПОВАЛ Олександр Валерійович
(08.12.1998-07.04.2022) 

Ви колись бачили дім із вирваною душею?! Начебто і дах не підтікає, і затишно, і чисто, але життя тут немовби зупинилося… 

В одній із кімнат - куточок пам’яті: на фотографії в рамці хлопець із блакитними очима  на пів обличчя - Саша Шаповал. Його вбила російська ракета разом із дев’ятнадцятьма такими ж військовими-строковиками. 

Дім дивиться своїми сліпими вікнами, в яких практично не горить світло, на річку Уманку і згадує, як було колись. 

А колись тут жила щаслива родина: татко Валерій, мама Лариса і двоє синів. Старший Ігор і молодший Сашко. Дім ще пам’ятає, як брати бігали подвір’ям, дихали свіжим повітрям та милувалися деревами біля річки. А річка - прямо у дворі! Можна рибалити, кататися на човні! Хлопці були дуже близькими! Якщо один хворів, інший хвилювався. Якщо сердилися один на одного, то не більше двох годин, а потім - знову найкращі друзі! Справжні брати! 

Сашко народився з великими небесними очима. Мамі так і сказали в пологовому: «У вас народився янгол!» Він таким і залишався. Вже потім, у школі, вчителі хвалили його, говорили, що він світла, добра, чуйна,  слухняна дитина.  Завжди усміхається, завжди готовий допомогти. Дім і сам згадав, як одного разу маленький Сашко захотів набрати води у відерце, щоб полити розсаду, послизнувся, впав у річку і почав тонути. Тоді батько Валерій встиг його врятувати, але як хвилювалися всі домашні. А восени, коли подвір‘я вкривалося опалим листям, батьки нагрібали цілі купи, хлопці стрибали туди з головою і були дуже щасливі! А батьки сміялися! Дім полюбляв такі моменти! 

Брати дорослішали, у них з‘являлося своє життя, і дім починав помічати, що хвіртка відкривалася пізніше, ніж зазвичай. Але хлопці все одно поверталися додому. Мама так і казала: «В мене домашні діти», і будинок відчував, що братам добре вдома, тому завжди їм радів. Сашко, незважаючи на комп’ютер та інтернет, дуже любив справжнє. Він знаходив найзатишніший куточок у домі, брав до рук паперову книгу і читав. А ще дім чув, як сусідка говорила мамі Ларисі: «Ти бачила, що витворяє твій Сашко на турніках -шедеври!» А Сашко завжди казав: «Мамо, тобі не треба цього бачити, щоб ти не переживала». Потім, уже в армії, він знову буде повторювати цю фразу, щоб зберегти рідних від хвилювання за нього. 

Дім пам‘ятав той день. Тоді в двері настирливо постукали люди у військовому, а потім вручили Сашкові якийсь папірець. Це була повістка. Дім відчув, що кімнати наповнились хвилюванням, він чув розмови та бачив сльози мами Лариси. Вона не хотіла відпускати сина. Вона казала: «Валєра, ну він же зовсім не військовий, він не вміє з автоматом, він більше б користі приніс тут. Він же дуже м‘який, ні з ким навіть не посварився жодного разу! Як же він буде там?!» Але Сашко був громадянином, тому виконав свій обов‘язок і пішов служити. Тоді ще ніхто не знав, що розпочнеться ця клята війна. 

У домі стало порожньо. Ігор ще раніше поїхав за кордон і в будинку залишилися тількі схвильовані батьки. Дім відчував, як вони переживають, як чекають на дзвінки від Сашка, як тремтячим голосом запитують: «Ну, як ти, синку?!» Якби дім міг говорити, він вигукнув би те саме: «Ну, як ти, Сашко?! Твої книги, твоє двоповерхове ліжко, твої речі. Я все бережу і дуже на тебе чекаю!» 

Одного разу дім був дуже щасливий! Сашко подзвонив і сказав, що теж дуже скучив за домом. Так і сказав: «Я так хочу додому, в  нашу баню та торт Наполеон…»

А через два дні знов постукали люди у військовому. Вони пройшли до кімнати, і бородатий чоловік у формі довго збирався з духом, а потім сказав: «Сашка більше немає…» Мама Лариса застигла, наче кришталева ваза, а папа Валерій почав стукати кулаками і головою об стіл. Такого горя дім ще не відчував…

А потім ще одна страшна фраза: «Хоронити будуть у закритій труні, там немає на що дивитися». Та: «Його привезуть додому лише на годину».

Дім  його зустрів і з ним попрощався. На цю годину він відчинив свої двері для сусідів, друзів, однокласників. Хлопці і дівчата прийшли, плакали і згадували Сашка.

Будинок ще не знав, що не мине і року, як він знову зустрічатиме сумних людей - прощатися вже будуть із батьком Валерієм, який загине в автокатастрофі. І в домі стане зовсім пусто…

 
Ви колись бачили дім із вирваною душею?!

Зараз він надійно пильнує спокій двох людей, які залишилися на цьому світі. Мами Лариси і сина Ігоря. Він оберігає їх від настирливих поглядів, кутає від холоду та непроханих гостей. Лише іноді заглядають контролери, щоб зняти покази лічильників з газу та світла. І все. Чужих дім не впускає. І начебто він усе робить правильно. Але іноді дуже хвилюється, що ці двоє захлинуться нестерпним болем, залишившись наодинці зі своїм горем, коли навколо так багато людей. 

А ще  хвилюється хлопець із небесними очима. Янгол Сашко. Який так хоче, щоб вони жили. 

І тоді дім відчиняє двері…
 

Оксана Князєва для проекту «Пливе кача» 

Солдат Олександр ШАПОВАЛ 
загинув 7 квітня 2022 року 
в результаті бойових дій 
по захисту Батьківщини.